Народний капіталізм

Народний капіталізм Олега Соскіна

МОДЕЛЬ НАРОДНОГО КАПІТАЛІЗМУ: СТІЙКІСТЬ І

АДАПТИВНІСТЬ ДО БУДЬ-ЯКИХ ВИКЛИКІВ

(НА ПРИКЛАДІ АВСТРІЇ)

О.І. Соскін (Національна академія управління, м. Київ, Україна) 2012

Постановка проблеми. Такі світові реалії, як крах соціалізму, провал дер-

жавної регулятивної політики, марнотратство урядових витрат і згубність бю-

рократичного режиму, громадське невдоволення загальним урядуванням, за-

свідчили крах кейнсіанської політики.

Загальновідома неспроможність комуністичних урядів у Східній Європі

планувати свої економіки спричинила посилення руху в напрямі вільного

ринку, який є класичним атрибутом капіталізму. У Сполучених Штатах і Захід-

ному Світі загалом етатистські та інфляціоністські приписи демонструють

своє сутнісне банкрутство. Моделі національних економік, де надавалася

перевага державному регулюванню, виявилися нездатними швидко долати

кризові явища й адекватно реагувати на сучасні екстерналії. Це стало очеви-

дним під час останньої фінансово-економічної кризи 2008–2010 рр., від якої

найбільшою мірою постраждали етатистські економіки. Водночас, країни,

економіки яких розвивалися на базисних засадах народного капіталізму

(Австрія, Швейцарія, Скандинавські країни тощо), виявилися стійкими й

адаптивними до світових економічних викликів і довели, що це реальна

альтернатива сучасному етатизму.

Теоретичні основи зазначеної альтернативи були розроблені та впродовж

багатьох десятиліть відстоювалися, попри постійну критику, видатними вчени-

ми-економістами австрійської школи, насамперед її керівником Л. Мізесом. За

словами сучасного представника австрійської школи М. Ротбарда, «проблема

полягає в тому, що світ не може вибороти собі шлях від етатистського полону

до того часу, поки він не знайде життєздатну і послідовну альтернативу. Що ми

ще не повністю зрозуміли, так це те, що Л. Мізес пропонує таку альтернативу:

що він пропонує вихід із кризи і дилем, що вражають сучасний світ» [10].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням формування та транс-

формації моделей економічного розвитку присвячено чимало наукових дос-

ліджень вітчизняних і зарубіжних учених. Найбільшої уваги заслуговують тео-

ретичні доробки таких зарубіжних дослідників, як Л. Бальцерович [1], С. Гла-

зьєв [2], Я. Корнаї [5], А. Ослунд [7] та інші.

Водночас, автор має власний підхід до дослідження економічних моде-

лей, і передусім моделі народного капіталізму [11], яку вважає найбільш прий-

нятною для України. Деякі аспекти цього дослідження, зокрема аналіз базових

і новітніх передумов стійкості моделі народного капіталізму до внутрішніх і

зовнішніх викликів на прикладі успішного розвитку австрійської економіки,

представлено у цій статті.

Мета дослідження – показати актуальність і затребуваність моделі народ-

ного капіталізму, особливо у нинішній посткризовий період; обґрунтувати, що

саме модель народного капіталізму є найбільш стійкою та адаптивною до

будь-яких викликів, зокрема світових фінансово-економічних криз; на при-

кладі Австрії довести, що економіки країн, що розвиваються за моделлю, яка

відповідає параметрам народного капіталізму, здатні досягнути високих рівнів

конкурентоспроможності та соціально-економічної ефективності розвитку.

Основні результати дослідження.

Модель народного капіталізму та її сучасна інтерпретація. Будь-яка на-

ціональна економіка функціонує в рамках певної специфічної моделі, що від-

повідає стратегічній меті розвитку держави. Соціально-економічні моделі роз-

різняються залежно від того, що переважає у співвідношеннях [4]:

- основних типів і форм власності та відповідних секторів економіки;

- основних типів економічних інтересів і класів, соціальних верств та

груп, що обстоюють ці інтереси;

- централізованих і децентралізованих форм державної власності (муні-

ципальної, регіональної, комунальної тощо), демократичних і бюрократичних

методів управління та контролю за цими формами власності;

- ринкових важелів саморегулювання економічної системи (через меха-

нізм вільної конкуренції, лібералізацію цін тощо) і державного регулювання;

- економічної та соціальної ефективності;

- таких інститутів, як ринок, корпорація і держава;

- ринкових і централізованих методів розподілу ресурсів і доходів;

- демократичних і бюрократичних методів національного планування.

Різні варіанти співвідношень формують різні типи моделей, серед яких

виділяють консервативні, ліберальні, соціал-реформістські.

Базисними засадами економічних моделей консервативного типу є обме-

жене (насамперед опосередковане) втручання держави в макроекономічні

процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватного секто-

ру, поширення ринкових важелів саморегулювання економіки. Класичним

прикладом моделей консервативного типу є модель народного капіталізму.

Теоретичне підґрунтя цієї моделі заклали свого часу економісти Австрійської

школи, більшість концептуальних ідей яких ми поділяємо і спираємося на них

у своєму аналізі.

У цілому термін «австрійська школа», або «австрійська економіка», вико-

ристовується як описово, так і нормативно. Він складається із сукупності ідей

про фундаментальний характер економічної теорії та її логічні наслідки, а та-

кож розглядається як суспільна ринкова концепція, яка містить положення

про необхідність проведення політики певних обмежень і попереджень про

небезпеку з приводу державного втручання та контролю [16].

Підприємництву представники австрійської школи відводять роль кри-

тичної сили в економічному розвитку, приватну власність і конкуренцію вва-

жають суттєвими умовами ефективного використання та найкращої організа-

ції ресурсів, а урядове втручання у ринковий процес – завжди і всюди деструк-

тивною дією. Представники цієї школи впродовж 120 років її існування пере-

конливо доводили, що тільки ринок – єдиний доступний критерій для визна-

чення того, як слід використовувати ресурси [22]. Хоч австрійці й не називали

модель економіки, яку вони обстоюють, моделлю народного капіталізму, але

виведені ними постулати про раціональну господарську діяльність на практи-

ці відповідають принципам і критеріям, що формують саме цю модель.

Модель народного капіталізму, яка була згодом описана американськими

та європейськими економістами, ставила за пріоритет не свідомо продумані

кроки, а радше, post factum реагування на ситуацію, що склалася. Практично

окреслена модель народного капіталізму спиралася на реальні процеси, що

відбувалися в американській економіці, а саме:

- дифузія власності, збільшення кількості власників капіталу через розви-

ток процесів акціонування, плюралізації форм власності та стимулювання

підприємницької діяльності;

- зміни у характері й розподілі власності, пов'язані із трансформацією від-

носин володіння у системі відтворення;

- скорочення розриву між рівнями доходів, а відтак і добробуту різних

прошарків суспільства;

- подолання бідності, зростання частки середнього класу в соціальній

структурі завдяки розвитку підприємництва, приватної власності та послаб-

лення релятивного тиску з боку держави;

- надання можливостей і гарантованого права дедалі більшій кількості

власників приймати самостійні рішення у процесі управління поза державним

контролем, перехід керівництва компаніями від власників до найманих топ-

менеджерів, що підвищує рівень компетентності управління, відділяє полі-

тичну владу від економічної.

Однак, як писав Дж. Каллахан, представник австрійської школи, «навіть

найбільш корисні, найбільш витончені моделі лише скелетні відображення

якихось повних явищ. Дивитися на симуляцію урагану на екрані комп'ютера

зовсім не те саме, що знаходитися посеред одного з них. Хаос, що здіймається,

як тільки розпочинається справжня битва, ніколи не передасться моделлю

конфлікту» [3]. Виходячи з цього твердження, варто зазначити, що модель

народного капіталізму в її нинішньому форматі, яка утвердилася в багатьох

західних країнах, окрім наведених вище класичних ознак, набула нових обри-

сів («повних явищ»), що викликано зміною світового та національних еко-

номічних ландшафтів. Серед нових ознак слід назвати основні:

- поширення і зміцнення позицій підприємництва та середнього класу –

«критичної сили в економічному розвитку», завдяки зусиллям якої приростає

реальне багатство;

- підвищення ролі вільної конкуренції як універсального засобу забезпе-

чення рівного доступу до ресурсів та унеможливлення її монополізації, проти-

стояння правлінню олігархічних структур;

- підтримання сильних традицій поваги до права власності як основи еко-

номічного зростання національних економік;

- розробка й впровадження державних і регіональних програм підтримки

та заохочення інновацій на підприємствах малого і середнього підприємницт-

ва;

- розвиток фінансового ринку, що сприяє підприємницькій діяльності;

- обмеження державного втручання в економіку, дерегуляція економічних

процесів;

- розосередження контролю над капіталом, стимуляція до його нагромад-

ження.

Країни, де спостерігаються названі процеси, розвиваються на засадах на-

родного капіталізму, що дозволяє побудувати суспільство загального добробу-

ту, зберігаючи базові свободи та права людини.

Водночас необхідно зауважити, що нині понятійний вираз «модель на-

родного капіталізму» меншою мірою використовується зарубіжними та віт-

чизняними науковцями для опису соціально-економічних моделей капіталіс-

тичних країн. Його якось непомітно замінили такі визначення, як «модель

змішаної економіки», «модель соціально орієнтованої ринкової економіки»,

«модель народної економіки», «модель народного дому», «модель соціального

захисту» чи просто «шведська», «австрійська», «скандинавська» тощо. Відтак

класичні країни, що розвиваються за моделлю народного капіталізму в її су-

часній інтерпретації, фактично дістали нову, доволі невдалу назву моделі, яку

вони впроваджують.

Варто зазначити, що подібний підхід до означення економічних моделей

завуальовує зміст, цінності та головну мету розвитку національних економік.

Визначення «модель змішаної економіки» позбавлене змістовної складової,

оскільки з назви не зрозуміло, що саме і з якою метою «змішано» у цій моделі.

«Мішанина» в науці асоціюється з еклектикою. Не можна сформувати ціліс-

ного, уявлення не маючи фундаментального підґрунтя та чіткої структурно-

логічної будови.

Модель соціально орієнтованої ринкової економіки притаманна всім краї-

нам, що розвиваються на засадах ринкової економіки (окрім диктаторських,

етатистських режимів). Тож подібна назва не відбиває особливостей економіч-

ної моделі країни і є навіть певною мірою небезпечною. Адже це, з одного бо-

ку, приховує від світової спільноти той факт, що найбільших успіхів у побудові

суспільства процвітання і високого комфорту життя досягли ті країни, які

втілюють у життя саме модель народного капіталізму (Швейцарія, Австрія,

Скандинавські країни тощо). З іншого боку, чимало новоутворених країн,

серед яких і Україна, які офіційно у своїх програмах соціально-економічного

розвитку задекларували, що вони будують модель соціально орієнтованої

ринкової економіки, за цією розмитою назвою дістали можливість приховати

істинні цілі розвитку.

Вираз «модель народної економіки» (так само, як і «модель народного до-

му») фактично є прийнятним для означення як капіталістичної, так і комуніс-

тичної системи господарювання. Відтак розмиваються фундаментальні осно-

ви та спрямованість розвитку національної економіки.

Поняття «модель соціального захисту» не має змістовного економічного

наповнення, позаяк акцентує лише на соціальному аспекті, який уже не є спе-

цифічною ознакою моделей національних економік. Адже наприкінці XX ст.

соціальний захист населення став атрибутом соціальної політики всіх

цивілізованих держав. Ця політика спрямована на забезпечення певного рівня

добробуту всіх громадян, підтримку соціально незахищених верств населення,

ствердження в суспільстві соціальної справедливості, підтримку стабільності

доходів людей, надання рівного доступу до медичної допомоги, необхідних

соціальних послуг тощо.

Моделі, визначені за назвою країн, також не дають чіткого уявлення про те,

на чому базується і на що спрямований розвиток національної економіки пев-

ної країни.

Отже, для означення економіки, що базується на класичних засадах та ва-

желях ринкової економіки, обмеженій регулятивній функції держави, роз-

витку конкуренції та вільного підприємництва, особливо малого і середнього,

пропонується використовувати старий, але перевірений життям термін «мо-

дель народного капіталізму». Теоретичні концепції, що розроблені представ-

никами австрійської школи й лежать в основі цієї моделі, останнім часом

переживають відродження, особливо у зв'язку з очевидним успіхом і стійкістю

до будь-яких викликів тих країн, що розвиваються за моделлю народного

капіталізму. Яскравим прикладом таких країн є Австрія.

Австрійська економічна модель і своєрідність соціального партнерства.

Австрія входить до групи 25 найбільш розвинутих країн. Для них властиві:

ринкові відносини в економіці; високий рівень розвитку економіки, а також

прав і громадянських свобод у суспільному та політичному житті; високий рі-

вень доходів на душу населення; економічна і політична стабільність; перева-

жання галузей переробної промисловості та сфери послуг у ВВП; зрілий сис-

темний рівень самоврядування; висока якість і рівень життя населення.

Австрія від 1995 р. є членом Європейського Союзу і повною мірою ін-

тегрована у спільний ринок. ВВП на душу населення становить 34120 євро

(2010 р.), що дозволяє їй бути у першій десятці як у ЄС, так і в загальносвіто-

вому рейтингу. За цим показником Австрія належить до найбагатших країн

ЄС та всієї планети [24].

Показники рівня безробіття та інфляції в Австрії – серед найнижчих у

Європі. За даними агентства "Eurostat", у грудні 2011 р. рівень безробіття у

країнах ЄС сягнув 10,4%, тоді як у Австрії він становив лише 4,1% [17].

За період 1990–2010 рр. середній рівень інфляції в Австрії склав 1,99%, у

2011 р. – 3,3%, на лютий 2012 р. – 2,6%. Досягнення історичного максимуму в

4% відбулося у червні 2008 р. [14].

Австрія сьогодні займає позиції лідера в усіх міжнародних економічних

рейтингах (табл. 1). У глобальному рейтингу економік за показником валового

національного доходу на душу населення, який щорічно розраховується за

методикою Світового банку, країна у 2011 р. посідала 18 місце серед 192 країн

світу і входила до групи держав із високим рівнем життя й добробуту [8].

Таблиця 1. Рейтинг міжнародної конкурентоспроможності Австрії*

За Індексом процвітання країн світу (The Legatum Prosperіty Іndex), що

обчислюється Інститутом Legatum (Велика Британія), Австрія у 2011 р. мала

дуже високу позицію – вона посідала 14 місце серед 110 країн, охоплених дос-

лідженням. Цей комбінований показник вимірює досягнення країн з погляду

їх добробут і процвітання. Галузь дослідження – державне управління. Індекс

складається на основі 79 показників, об'єднаних у вісім індикаторів, кожний

із яких визначається як основа процвітання: 1. Економіка. 2. Підприємницт-

во. 3. Управління. 4. Освіта. 5. Охорона здоров'я. 6. Безпека. 7. Особисті свобо-

ди. 8. Соціальний капітал. Рейтинг кожної країни визначається шляхом об-

числення середньозваженого значення зазначених індикаторів (табл. 2).

Таблиця 2. Рейтинг процвітання країн світу, 2011 р. [9]

Наведені дані міжнародних рейтингів свідчать про високий рівень ефек-

тивності та конкурентоспроможності національної австрійської економіки,

процвітання країни загалом. Очевидно, що таких відчутних успіхів Австрія

досягла завдяки впровадженню оптимальної економічної моделі, яка в цілому

відповідає основним засадам і принципам моделі народного капіталізму в її

сучасному форматі та з урахуванням австрійської специфіки.

Нинішня економічна модель Австрії базується на таких основних прин-

ципах [24]:

- політична стабільність;

- стимулювання економічного зростання за рахунок проведення політики

на користь лібералізації і приватизації;

- свобода підприємництва;

- вільна конкуренція;

- пріоритетний розвиток малого та середнього, у тому числі сімейного,

бізнесу;

- незначний розрив між доходами населення, соціальна гармонія;

- забезпечення стабільного майбутнього громадян за допомогою сильної

соціальної системи;

- соціальне партнерство, співпраця між роботодавцями і працівниками

компаній;

- стабільна внутрішня безпека;

- повна інтеграція у світову економіку.

Визначальною особливістю австрійської ринкової моделі є унікальний

австрійський неофіційний інститут соціального партнерства. Він поєднує

представників роботодавців (палати економіки й аграрних палат) і найманих

робітників (профспілки й трудова палата), охоплює на практиці всі сфери еко-

номічної і соціальної політики. Австрія є прикладом всебічної та скоорди-

нованої співпраці між різними групами інтересів усередині австрійського сус-

пільства. Свідченням стабілізаційної ролі партнерства є низький рівень

безробіття, відсутність страйків, помірний ріст заробітної плати.

Австрійська економічна модель – це стійка ринкова економіка, де свобо-

да підприємництва, пріоритет на розвиток малого й середнього бізнесу, обме-

жене державне регулювання нерозривно пов'язані із принципами солідарності

та нівелюванням соціальної диференціації.

Кількість малих і середніх підприємств (МСП) на 1000 жителів в Австрії

становить 33 одиниці – показник дещо нижчий, ніж у середньому по Євро-

пейському Союзу (близько 40). Водночас, якщо порівнювати кількість праців-

ників, задіяних у МСП, та їхній внесок у загальний обсяг доданої вартості, то

австрійські МСП випереджають середні показники по ЄС. Нижче наведено

загальні статистичні дані стосовно австрійських МСП, де зайнято не більш як

250 найманих працівників (тал. 3, табл. 4).

Таблиця 3. Розподіл підприємств МСБ* Австрії за кількістю працівників [21]

Загалом у 294 099 австрійських МСП нині зайнято 2357784 працівники,

що становить 62,3% загальної чисельності зайнятих у національній економіці.

Частка МСП у загальній кількості підприємств у країні сягає 99,6%. Більшість

середніх підприємств належить до сімейного бізнесу. МСП створюють

валового доходу (без вирахування податків) на суму 162,79 млрд. євро.

Частка присутності МСП в основних секторах економіки Австрії є дуже

високою:

- гірничодобувна промисловість – 98,6%;

- промислове виробництво – 98,4%;

- виробництво електроенергії, газопереробна промисловість тощо – 98,3%;

- будівництво – 99,7%;

- гуртова і роздрібна торгівля, ремонт автомобілів і мотоциклів – 97,3%;

- ЖКГ і харчова промисловість – 99,9%;

- інформація та зв'язок – 99,6%;

- діяльність у фінансовій сфері та сфері страхування – 99,1%;

- торгівля нерухомістю – 99,8%.

Наведені дані про МСП в Австрії свідчать про те, що державна політика

країни спрямована на всіляке сприяння розвитку малого та середнього під-

приємництва, яке здійснюється за такими основними напрямами [6]:

1. Фінансування. МСП можуть отримати кошти на трьох рівнях: федераль-

ному, регіональному, європейському (в рамках ЄС). "Austrіa Wіrtschaftsservіce

GmbH" (AWSG) надає інвестиційну підтримку малому і середньому бізнесу,

допомагає підприємцям відкрити власний бізнес або придбати підприємство.

Кредити надаються за ставкою 1,5% річних. AWSG також надає гарантії до

80% за кредитами, які отримують підприємці для здійснення проектів усере-

дині країни та за її межами. Міністерство економіки, сім'ї та молоді Австрії

реалізує такі програми з підтримки МСП: програма підтримки новостворених

підприємств, програма підтримки діючого бізнесу, програма залучення МСП

у зовнішньоторговельну діяльність, програма розвитку власного капіталу чи

акціонерного капіталу.

2. Ринок збуту. Федеральна палата економіки Австрії спільно з Мініс-

терством економіки, сім'ї та молоді вже понад вісім років упроваджує програ-

ми з підтримки МСП для виходу на міжнародні ринки і включення у глобалі-

заційний процес. У цьому зокрема задіяні торговельні відділи посольств

Австрії (більш як 110 офісів по всьому світу).

3. Консультації та допомога. Федеральна палата економіки Австрії інфор-

мує компанії-члени (членство в Палаті обов'язкове для всіх австрійських під-

приємств) про можливості підтримки бізнесу і має спеціальний відділ, куди

можна звернутися з цих питань.

4. Навчання і постійне підвищення кваліфікації. Навчатися можна у різних

закладах. На європейському рівні діє Європейська асоціація ремесел і МСП

(UEAPME), яка представляє інтереси роботодавців. Провідною установою,

що сприяє підвищенню кваліфікації не тільки на австрійському, а й на зару-

біжних ринках, є Інститут сприяння розвитку економіки Федеральної палати

економіки Австрії (WІFІ). Інститут дуже успішно співпрацює із зарубіжних

компаніями та установами і пропонує близько 20 тис. курсів у рік, у яких

беруть участь понад 300 тис. підприємців.

Міжнародна орієнтація Австрії і сильні традиції поваги до права власності

залишаються основою економічного зростання країни. Правове поле пози-

тивно впливає на розвиток конкуренції, вимоги до іноземних інвесторів зали-

шаються не особливо жорсткими, а стан фінансового ринку сприяє підприєм-

ницькій діяльності. Корпоративний податковий режим робить економіку

конкурентоспроможною, хоча фізичні особи дотепер стикаються із високими

податковими ставками й обтяжливим загальним податковим тягарем.

Таким чином, завдяки правильно обраній економічній моделі, де створені

сприятливі умови для розвитку підприємництва (особливо малого і середньо-

го), праці та життя переважної більшості населення країни Австрія досягла не

тільки високого загального рівня ефективності й конкурентоспроможності

національної економіки, а й створила підґрунтя для стійкого економічного

розвитку в середовищі викликів і загроз.

Економічна стійкість і політика австрійського уряду: історичний

контекст. Австрія закінчила Другу світову війну, маючи повністю зруйновану

економіку [23]. Загинула значна частина працездатного населення, було

завдано великої шкоди промисловості, постраждав транспорт. Виробництво

промислової продукції не перевищувало третини довоєнного рівня. Наступні

десять років іноземної військової окупації мали неоднозначний вплив на від-

новлення економіки. Радянська окупаційна адміністрація демонтувала та ви-

везла в Радянський Союз велику кількість промислового обладнання. Нерухо-

ме виробниче устаткування було офіційно конфісковане і запущене у вироб-

ництво, щоб служити інтересам СРСР. Коли окупація закінчилися підписан-

ням Державного договору у травні 1955 року, Радянський Союз мав під своїм

контролем близько 450 фірм, на яких працювало 50 тис. працівників – близь-

ко 10% австрійської промислової робочої сили. Відповідно до умов Договору,

для компенсації повернення цих раніше контрольованих СРСР активів Авст-

рія погодилася відшкодувати платежі поставкою нафти, інших товарів, а та-

кож переведенням грошових коштів (7,1 млрд. дол. США).

На відміну від СРСР, західні союзники, навпаки, направили значні зусил-

ля, кошти та матеріали у відновлення економіки Австрії. Спочатку допомога

складалася в основному з відправки гуманітарних вантажів каналами Органі-

зації Об'єднаних Націй. Ця програма, у якій тільки частка США склала понад

300 млн. дол. США, була замінена в 1948 р. Програмою відновлення Європи

(широковідомої як «План Маршалла»). Згідно з цим планом, Сполучені Шта-

ти надали Австрії допомогу у вигляді товарів народного споживання, сиро-

вини та капітального устаткування на суму 962 млн. дол. США. Загальна сума

іноземної допомоги, отриманої Австрією в період між 1945 р. і до початку

1955 р., становила близько 1,6 млрд. дол. США.

Незважаючи на обсяг економічних питань, які вдалося вирішити в Австрії

під час окупації, необхідно відзначити дві важливі події, які мали значний

вплив на майбутній розвиток економіки. Перша – націоналізація значної час-

тини важкої промисловості Австрії. Друга – створення механізму для бороть-

би з інфляційним тиском шляхом укладення спільних угод щодо співвідно-

шення заробітної плати і цін між представниками бізнесу, сільськогосподар-

ського сектору та профспілками. Акти про націоналізацію від 26 липня 1946 р.

і 26 березня 1947 р. були спрямовані на здійснення системної відбудови базо-

вих галузей промисловості, яким було завдано важких збитків під час війни.

Передбачалося, що ці галузі спрямують свою продукцію, а також певні зусил-

ля на відбудову інших елементів австрійської економіки, використовуючи

неупереджену урядову політику, для забезпечення існування, тією чи іншою

мірою, національного австрійського контролю над цими активами в період

окупації. Близько 70 промислових підприємств і заводів були вибрані для

націоналізації – промислові підприємства, включаючи найважливіші шахти,

найбільші металургійні заводи, найбільш важливі об'єкти нафтовидобутку та

нафтопереробки, низка фірм, які займалися будівництвом і машинобуду-

ванням, основні хімічні концерни і судноплавної компанії. Окрім виробничо-

го сектору, три найбільших кредитних установи і найбільш важливі електричні

енергетичні компанії також були націоналізовані.

На момент підписання Державного договору економіка значною мірою

подолала наслідки Другої світової війни. Розмір валового внутрішнього про-

дукту в постійних цінах зріс більш ніж удвічі порівняно з 1946 р., першим пов-

ним роком мирного існування, що на 47% більше, ніж у 1937 р., останньому

році довоєнної незалежності Австрії. Відносна стабільність цін була досягну-

та, а в 1955 р. рівень безробіття склав 5,8%. Таким чином, Австрія змогла зай-

няти своє місце в економіці Західної Європи і впевнено рушити шляхом

успішного розвитку до процвітання, яке було досягнуто незабаром.

Від кінця 1950-х років до середини 1970-х років австрійська економіка

демонструвала стійкий розвиток. На початку 1980-х років відбулося уповіль-

нення зростання, але після 1988 р. почалося прискорення. З 1992 р. темпи

росту економіки дещо знизилися через міжнародний економічний спад, змен-

шення експорту і високі темпи інфляції.

У період між 1970-ми роками і 1990-ми роками змінилися тенденції зай-

нятості у трьох основних секторах економіки. За цей період частка сільського

господарства у загальній зайнятості знизилася більш ніж наполовину. Частка

промисловості, де було зайнято близько 47% робочої сили в кінці 1960-х років,

знизилася до 37% у кінці 1980-х років. У кінці 1960-х років у секторі послуг

була зайнята приблизно така сама частка робочої сили, як і в промисловості,

але на кінець 1980-х років тут працювало майже 60% робочої сили.

В Австрії ніколи не було традицій підприємництва великого капіталу.

Багато фірм діють тільки на австрійському ринку або всередині регіонів. Част-

ково тому, що, маючи негативний досвід пережитих інфляції та депресії між

світовими війнами, більшість австрійців не намагаються займатися ризико-

ваним бізнесом, а натомість зосереджуються на географічних регіонах чи

конкретних продуктах, де успіху можна досягти майже гарантовано.

Як і багато інших країн, що зосереджені на промисловому виробництві, і

де додана вартість, отримана у промисловості, є важливим елементом націо-

нального виробництва та експорту, Австрія вирішила переглянути основні

принципи функціонування своєї економіки, які були їй притаманні у 1980-х

роках. Уряд замовив спеціальну доповідь, яка обґрунтувала необхідність

структурної перебудови, а також зробив декілька кроків з метою зробити

Австрію більш конкурентоспроможною у світі.

Заходи щодо підвищення конкурентоспроможності включали: привати-

зацію, збільшення стимулів для заохочення наукових досліджень, більшу го-

товність приймати рішення про скорочення субсидій, там де вони себе не ви-

правдали і спрямування вивільнених ресурсів на інші, потенційно більш кон-

курентоспроможні виробництва. Незважаючи на те, що розмір промислових

субсидій складніше вирахувати, ніж сільськогосподарські субсидії (тому що

їхній діапазон ширший), уряд протягом 1980-х років доклав особливих зусиль

для скорочення цих субсидій і заохочення конкуренції [23].

У 1995 р. Австрія приєдналася до Європейського Союзу, на держави-чле-

ни якої нині припадає понад 80% австрійської зовнішньої торгівлі. Після всту-

пу до ЄС Австрія значно скоротила державні витрати, готуючись приєднатися

до Європейського валютного союзу. Уряд поступово відмовився від контролю

над раніше націоналізованими галузями економіки, включаючи нафтову, га-

зову, сталеплавильну, інжинірингові компанії, а також провів дерегуляцію

телекомунікаційної галузі та електроенергетики. У період 2000–2007 рр. уряд

канцлера від Народної партії В. Шюсселя прискорив хід ринкових реформ і

суттєво обмежив державне втручання в економіку.

Сучасна австрійська економіка: непохитна тенденція до зростання. В

останні роки європейські економіки намагалися подолати чимало викликів,

пов'язаних із глобальною економічною кризою. Австрія у 2008 р., уперше від

початку 1980-х років, також зазнала впливу великої економічної кризи. Проте

загальні наслідки від економічного спаду виявилися в Австрії найменшими

порівняно з іншими країнами-членами ЄС. Причини такої стійкості насампе-

ред полягають у тому, що, по-перше, внутрішній австрійський ринок є досить

обмеженим, а найважливішим чинником економічного росту є експорт. Авст-

рія експортує товари і послуги на суму понад 100 млрд. євро на рік, посідаючи,

таким чином, п'яте місце в ЄС за обсягом експорту на одну особу. По-друге,

фундаментом австрійської економіки є малий і середній бізнес, на який при-

падає достатньо велика частка експорту. По-третє, майже 100% (99,6) усіх під-

приємств в Австрії – це МСП, що забезпечують понад 66% робочих місць у

країні [13].

Рецесія, викликана міжнародною фінансовою кризою 2008 р. та глобаль-

ним економічним спадом, була в Австрії нетривалою. Відповідно до розрахун-

ків, наведених статистичним відомством країни, приріст австрійської еконо-

міки через світову економічну і фінансову кризу у 2008 р. становив лише

+1,4%, а у 2009 р. був негативним (-3,8%). Це наразі найгірші показники щодо

економічного зростання країни від часів закінчення Другої світової війни.

Однак уже у 2010 р. Австрія помітно виграла від процесів відновлення світової

економіки й знову довела світові свою стійкість і конкурентоспроможність.

Реальний приріст австрійської економіки склав +2,3%, що більше за уза-

гальнений середній показник як країн єврозони (+1,8%), так і країн-членів

ЄС у цілому (+1,8%).

У 2009 р. внаслідок світової економічної кризи особливо постраждала

промисловість Австрії. Зафіксовано зменшення обсягів виробництва на 15%,

що означає не тільки найбільше падіння серед інших галузей економіки, але

також є унікальним за весь післявоєнний період.

У 2010 р. австрійське промислове виробництво повністю одужало, досяг-

нувши передкризових показників зростання. А фінансова сфера та діяльність

на ринку страхування продовжували демонструвати довгострокову тенденцію

до зростання в розмірі 9,5% (у реальних показниках) навіть у 2009 р. [19].

Безробіття в Австрії не зросло так різко, як в інших європейських країнах,

частково тому, що уряд субсидіював перехід на скорочений робочий час, що

дозволило компаніям зберегти працівників. Заходи зі стабілізації ситуації,

бюджетне стимулювання, а також реформа оподаткування прибутку зумовили

зниження показників дефіциту бюджету від позначки 4,7% у 2010 р. до 3,6% у

2011 році. У 2008 р. цей показник становив близько 1,3%.

Слід відмітити, що світова фінансова криза 2008 р. викликала труднощі

для найбільших банків Австрії, чиї великі фінансові операції у Центральній,

Східній та Південно-Східній Європі спричинили великі втрати. Уряд надав

банкам підтримку, в деяких випадках застосовувалася націоналізація банків.

Це було необхідно для підтримки сукупного попиту й стабілізації банківської

системи. Фінансове становище Австрії вигідно відрізняється від інших країн

єврозони, але країна також стикається зі значними зовнішніми ризиками.

Прикладом цього є висока заангажованість австрійських банків у ділове життя

країн Центральної та Східної Європи, а також значний рівень політичної та

економічної невизначеності, викликаний кризою європейського суверенного

боргу. Зусилля уряду щодо прийняття поправки до Конституції країни, яка

обмежує граничний обсяг державного боргу у 60% ВВП на період до 2020 р.,

зіткнулися у 2011 р. з опором з боку опозиційних партій у парламенті [12].

Висновки. Отже, можна стверджувати, що модель народного капіталізму,

яка була описана у 1950-х роках на основі таких нових на той час економічних

явищ, як дифузія власності й долучення дедалі більшої кількості людей до

капіталу, управління та розподілу доходів, нині знову стає актуальною, набу-

ваючи сучасної інтерпретації на тлі краху кейнсіанства та лібералізму, відрод-

ження ідей Австрійської школи (консерватизм, традиціоналізм) і реальних

успіхів тих країн, які послідовно розвивають власну економіку за основними

параметрами, притаманними моделі народного капіталізму. Яскравим при-

кладом таких країн є Австрія, яка реально розвивається за цією моделлю,

оскільки основні засади та принципи австрійської економіки відповідають

специфікаціям, що містяться у моделі народного капіталізму.

На наш погляд, Україна повинна скористатися досвідом Австрії і спряму-

вати державну економічну політику на створення у країні правових, економіч-

них і фінансових основ для розвитку моделі народного капіталізму, впровад-

ження якої дозволяє забезпечити ріст національного багатства та добробуту

для всіх громадян, а не обмеженої суспільної групи.

1. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже эпох. – М.:

Наука, 1999. – 352 с.

2. Глазьев С.Ю. Выбор будущего. – М.: Алгоритм, 2005. – 352 с.

3. Каллахан Дж. Міф про модель // www.mіses.org.ua.

4. Касьяненко В.О., Старченко Л.В. Моделювання та прогнозування економічних процесів:

Навч. посібник. – Суми: Університетська книга, 2006. – 184 с.

5. Корнаи Я. Путь к свободной экономике: десять лет спустя (переосмысливая пройденное)

// Вопросы экономики.– 2000.– №12. – С. 41–55.

6. Малый бизнес по-австрийски // Торговый отдел Посольства Австрийской Республики в

Республике Казахстан // www.nap.kz.

7. Ослунд А. Строительство капитализма: рыночная трансформация стран бывшего советс-

кого блока / Пер. с англ. Н.А. Ранневой, А.Ю. Молоканова; Под ред. И.М. Осадчей. – М.: Логос,

2003. – 720 с.

8. Рейтинг стран мира по уровню валового национального дохода на душу населения //

gtmarket.ru.

9. Рейтинг стран мира по уровню процветания – информация об исследовании //

gtmarket.ru.

10. Ротбард М. Фон Мізес по суті // www.mіses.org.ua.

11. Соскін О.І. Модель народного капіталізму як основа конкурентоспроможного розвитку

української економіки // Економіст.– 2010.– №2. – С. 21–25.

12. Austrіa // CІA World Factbook // www.cіa.gov.

13. Austrіa Economy: Facts, Data, Analyses on Economіc Freedom // The Herіtage Foundatіon //

herіtage.org.

14. Austrіa Іnflatіon Rat // Tradіng Economіcs // www.tradіngeconomіcs.com.

15. Corruptіon Perceptіons Іndex 2011 // cpі.transparency.org.__

О.СОСКІН: МОДЕЛЬ НАРОДНОГО КАПІТАЛІЗМУ

У статті надано теоретико-методологічне обґрунтування сутності та специфіки впровадження моделі народного капіталізму в Україні; доведено, що саме ця модель є найбільш прийнятною для нашої країни у сенсі забезпечення конкурентоспроможного розвитку української економіки та підвищення рівня добробуту громадян; запропоновано механізми втілення моделі народного капіталізму в реальну практику економічних трансформацій в Україні.